Інклюзивне навчання

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗІЇ В ДОШКІЛЛІ

Перший етап введення дітей з особливостями психофізичного розвитку до загальноосвітнього простору здійснюється в дошкільному закладі.

Включення таких дітей у педпроцес дитсадка змі­нює насамперед установки дорослих: у всіх дітей є особливості, а не тільки у дітей з особливи­ми освітніми потребами. Дотепер у педагогічній практиці цим особливостям не завжди приділялася належна увага. Особливості “особливих" дітей не помічати неможливо — доводиться змінювати пед­процес, щоб професійно розв’язувати проблеми їх освіти разом з іншими. Водночас, створюючи спе­ціальні особливі умови для “особливих” дітей, пору­шуємо принцип рівних прав для інших вихованців. Тому маємо навчитися працювати, враховуючи ін­дивідуальні особливості кожного.

За такого підходу педагогіка змінюється в ці­лому: вона стає інклюзивною, не тільки в тому сен­сі, що “особливі” діти мають бути включені в уже вибудуваний процес трансляції знань, умінь та навичок дітям, які розвиваються нормально, а й у тому, що освіта з урахуванням індивідуальних від­мінностей дітей потребує створення нових форм та способів організації освітнього процесу. Тут потріб­ний постійний творчий пошук, внесок від кожного. До педпроцесу залучаються всі його учасники — педагоги, батьки, діти, адміністрація. Розглянемо основні принципи дошкільної інклюзивної освіти.

Принципи дошкільної інклюзивної освіти

• Принцип індивідуального підходу пе­редбачає вибір форм, методів і засобів на­вчання та виховання з урахуванням індивіду­альних освітніх потреб кожної дитини в групі. Індивідуальні програми розвитку ґрунтуються на діагностиці функціонального стану дитини й припускають вироблення індивідуальної стра­тегії розвитку конкретного вихованця. Індиві­дуальний підхід передбачає не тільки увагу до потреб дитини, але й надає їй самій можли­вості реалізувати свою індивідуальність.

• Принцип підтримки самостійної актив­ності дитини. Реалізація цього принципу дає змогу формувати соціально активну особис­тість, яка є суб’єктом свого розвитку та соці­ально значущої діяльності. Якщо активність — цілком прерогатива дорослих, формується так звана “навчена безпорадність” — феномен, коли дитина очікує зовнішньої ініціативи, сама лишаючись пасивною. Це стосується і батьків дітей з особливими потребами. Батьки мо­жуть сподіватися на допомогу або активно до­магатися пільг від держави, ігноруючи власні можливості участі у соціальному житті.

• Принцип активного залучення в освітній процес усіх його учасників передбачає створен­ня умов для розуміння та прийняття одне одного з метою досягнення плідної взаємодії на гуманіс­тичній основі. Інклюзія — активне включення дітей, батьків і фахівців у спільну діяльність.
• Принцип міждисциплінарного підходу. Різ­номанітність індивідуальних характеристик дітей диктує необхідність комплексного, міждисциплі­нарного підходу до методів та засобів виховання й навчання. Фахівці (вихователь, логопед, соціальний педагог, психолог, дефектолог, за участю старшого вихователя), що працюють у групі, регулярно здій­снюють діагностику дітей та складають в результаті обговорення освітній план дій, розрахований як на конкретну дитину, так і на групу в цілому.
• Принцип варіативності в організації проце­сів навчання і виховання. Включення в інклюзив­ну групу дітей з різними особливостями розвитку передбачає наявність варіативного розвиваль- ного середовища, тобто відповідних розвиваль- них та дидактичних посібників, засобів навчання, безбар’єрного середовища, варіативної методич­ної бази та здатність педагога до застосування різ­номанітних методів і засобів роботи як загальної (дошкільної), так і спеціальної педагогіки.
• Принцип партнерської взаємодії із сім’єю. Завдання фахівця — встановити довірчі партнерські взаємини з рідними дитини, домовитися про спіль­ні дії, уважно ставитися до їхніх запитів.
• Принцип динамічного розвитку освітньої моделі дошкільного закладу. Модель дитсадка, включаючи нові структурні підрозділи, фахівців, розвивальні методи і засоби, може змінюватися.

На жаль, доводиться констатувати: нині мало хто в нашій країні готовий до повноцінного впровадження моделі інклюзивної освіти через недостатню кваліфікацію кадрів, відсутність норма­тивної бази, досить високу витратність процесу. Тож сучасний етап слід розглядати як перехідний і рухатися дуже обережно, обмірковуючи кожний крок, аналізуючи умови та добираючи оптимальні засоби для реалізації інклюзії у практиці.

СТАРТОВІ УМОВИ ДЛЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ НА СЬОГОДНІ

На сучасному етапі становлення інклюзивної освіти важливо спиратися на досвід інтегративної освіти, на спеціалізовані заклади, які накопичили досвід роботи з дітьми з особливими освітніми по­требами, оскільки тут працюють фахівці, створено спеціальні умови та методики, орієнтовані на вра­хування індивідуальних особливостей дітей. Ці за­клади треба розглядати як ресурс для тих, хто хоче включитися в інклюзію. Варто продумати спеціальні заходи з налагодження взаємодії між загальноос­вітніми та спеціалізованими закладами.

Розглянемо можливі на сьогодні варіанти впро­вадження інклюзії у дитсадках різних типів.

Дитячий садок компенсуючого типу — за­клад, який відвідують діти однієї категорії, працю­ють фахівці, є спеціально організоване предметно- розвивальне середовище.

Для реалізації інклюзивної практики в такому закладі можливі різні форми соціальної інклюзії — створення на базі садка додаткових освітніх послуг, які можуть відвідувати діти вікової норми; залучення родин, у яких є діти з особливими потребами, до соціальних програм міста (відвідування театрів, музеїв, цирку, організація конкурсів, фестивалів, створення дитячо-батьківських клубів тощо).

Дитячий садок комбінованого типу — заклад, у якому виховуються діти різних категорій і діти ві­кової норми, працюють фахівці, є спеціально орга­нізоване предметно-розвивальне середовище.

У дошкільних закладах такого типу можна ство­рювати комбіновані групи — аналог інклюзивних груп, законодавчо визначивши для них штати, фі­нансування, освітні програми. Всі інші дії з реалі­зації інклюзії можна чинити за аналогією з дошкіль­ним закладом компенсуючого типу.

Дитячий садок, у якому діють спеціальні служби (Лекотека, Служба ранньої допомоги, Кон­салтинговий центр). У такому закладі фахівці пра­цюють з дітьми різних категорій, створено відповід­не предметно-розвивальне середовище.

Інклюзія реалізується через створення варіа­тивних умов для різних дітей: індивідуальні форми роботи з дітьми, дитячо-батьківські групи, консуль­тації батьків, групи для батьків, дитячі групи як корот­кочасного, так і 10, 12, 14-годинного перебування. У закладі має бути забезпечений медико-психо- лого-педагогічний супровід дітей та їхніх батьків си­лами залучених до служб відповідних фахівців.

Масовий дошкільний заклад, у якому є групи розвитку “Особлива дитина”. У спеціальних гру­пах, як передбачено штатним розписом, працюють фахівці з дітьми різних категорій.

Дошкільні заклади з групами розвитку “Особ­лива дитина” подібні за моделлю до закладів зі службами, оскільки також пропонують різні освітні послуги залежно від освітніх потреб “особливих” ді­тей. Істотно, що для таких груп передбачені фахів­ці, здатні забезпечити освітні потреби “особливих” дітей. Інклюзія передбачає участь дітей у спільних заходах, взаємні відвідування груп дітей, об’єднання дітей на заняттях з додаткової освіти в підгрупах.

Дитсадки, в яких відкривають інклюзивні гру­пи, можуть брати у штат фахівців, які забезпечу­ватимуть освітні потреби “особливих” дітей. Сама інклюзивна група має реалізовувати різнорівневі освітні програми та програми із соціалізації дітей.

Дитячі садки, де є по двоє-троє дітей з особ­ливими потребами, але які за складом не можуть відкрити інклюзивні групи, можуть скористатися по­слугами фахівців психолого-педагогічних, медико- соціальних центрів, фахівців спеціалізованих до­шкільних закладів, які забезпечать консультування з питань діагностики та складання освітніх планів для дітей з особливими потребами.

СТВОРЮЄМО ІНКЛЮЗИВНИЙ ДИТСАДОК

Інклюзивний дошкільний навчальний за­клад — заклад освіти, що забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує освітні програми, середовище, методи та форми навчання, використовує наявні ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спе­ціальних послуг, створює позитивний клімат.

Для прийняття рішення про розгортання інклю­зивної практики в освітньому закладі слід вивчити наявні для цього умови.

Умови створення інклюзивного дошкільного закладу

• Наявність родин з дітьми, що мають особливі по­треби, згодних прийти в дошкільний заклад.
• Психологічна готовність керівника і колективу закладу до інклюзії — ознайомлення з основни­ми цінностями, цілями та методиками організації інклюзивної практики та підтримка їх.
• Наявність відповідних фахівців (дефектологів, психологів, логопедів, тьюторів) або домовле­ності про психолого-педагогічний супровід дітей з особливими потребами фахівцями з центрів психолого-педагогічного розвитку та корекції, психолого-педагогічної та медико-соціальної до­помоги.
• Наявність спеціальних умов для навчання і ви­ховання дітей з обмеженими можливостями здо­ров’я, в тому числі безбар’єрного середовища.
• Можливість підвищення кваліфікації педагогів.

Після прийняття рішення розгортається інно­ваційна педагогічна діяльність, яка передбачає обов’язкові процедури: усвідомлення цінностей, постановку цілей, добір та створення засобів і ме­тодів, оцінку результатів та корекцію діяльності.

Головна мета дошкільного закладу, що впрова­джує інклюзивну освіту, — забезпечити умови для спільного виховання і навчання дітей з різними пси­хофізичними особливостями розвитку.

Завдання інклюзивного дошкільного закладу

• Створення комфортного простору для всіх.
• Створення середовища, що сприяє гармоній­ному розвитку особистості.

• Формування толерантного співтовариства дітей, батьків, персоналу та соціального оточення.
• Створення педагогічної системи, центрованої на потреби дитини та її сім'ї.
• Формування міждисциплінарної команди фахів­ців, які організовують освітній процес.

Діяльність проходить у кілька етапів відповідно до поставлених завдань.

Перші кроки впровадження інклюзивної практики

• Керівник дитсадка приймає рішення про органі­зацію інклюзивної практики в закладі.
• Разом з представником від управління освіти ке­рівник аналізує кваліфікацію фахівців, комплек­тацію предметно-розвивального середовища, освітніх програм і технологій, за якими працює заклад, на відповідність їх умовам реалізації ін­клюзивних цілей.
• Керівник обговорює з педколективом основні цілі, цінності та принципи інклюзії, перспектив­ний та поточний плани дій колективу, визначає робочу групу та координатора з організації ін­клюзивної практики в ДНЗ.
• Координатор або представники робочої групи проводять зустрічі з комісією з комплектуван­ня для визначення дітей з особливими освітні­ми потребами, які приходять до дитсадка, і для отримання рекомендацій від психолого-медико- педагогічної комісії.
• За наявності в закладі консалтингового центру проводиться первинний прийом дітей з особли­вими потребами для діагностики та розробки рекомендацій.
• Робоча група (це можуть бути фахівці Консал­тингового центру разом з педагогами) на основі рекомендацій, отриманих від психолого-медико- педагогічної комісії, і за результатами діагности­ки, проведеної фахівцями садка, затверджують освітній маршрут для дітей з особливими потре­бами в дошкільному закладі (Лекотека, Служба ранньої допомоги, група розвитку “Особлива дитина”, інклюзивна група, додаткові заняття з фахівцями), розробляють індивідуальний освіт­ній план.
• Керівник вибирає команду фахівців для обслуго­вування інклюзивної групи.
• Педагоги розробляють заходи з адаптації дітей групи до приходу дітей з особливими потре­бами.
• Керівник, педагоги та фахівці проводять зустрічі з батьками вихованців з особливими потреба­ми та з дітьми вікової норми для роз’яснення та узгодження нових умов.
• Керівник підписує договір з батьками вихован­ців.
• Робоча група визначає параметри діагностики дітей в адаптаційний період.
• Педагоги складають розклад та розпорядок дня.

Якщо дитсадок прийняв рішення включити в освітній процес дитину з особливими освіт­німи потребами, то передусім слід скласти

освітній проект, у якому враховуватимуться особ­ливості дитини та плануватимуться зміни освітньо­го середовища.

Якщо в малюка порушено фізичну сферу, плану­ється весь маршрут його пересування по закладу, всі режимні моменти та їх забезпечення (відвіду­вання туалету, сидіння за столом, прогулянки, ру­хові заняття), плануються педагогічні дії з організа­ції навчання та взаємодії дитини з іншими дітьми.

Якщо порушення в дитини пов’язані з емоційно- вольовою сферою, продумуються дії вихователя щодо узгодження способів управління групою та залучення новачка до дитячої спільноти.

Якщо в дитини порушення розумової сфери — потрібні добре продумані програма з розвитку та корекції, яка відповідає можливостям дитини, і форми узгодження та організації різнорівневих програм на заняттях у групі.

Дуже важливо, щоб вихователі освоїли індиві­дуальний підхід, який застосовують у своїй про­фесійній діяльності фахівці (психологи, логопеди, дефектологи). Для цього педагогів слід навчати на курсах професійної перепідготовки та підви­щення кваліфікації, створити в дошкільному за­кладі міждисциплінарні команди фахівців.

Подальші кроки в організації інклюзивної практики

• Розробка концепції організації інклюзивної прак­тики, що включає основні цінності й технології їх реалізації.
• Розробка освітньої програми з урахуванням державних вимог та особливостей інклюзивного процесу.
• Створення методичного забезпечення освітньо­го процесу.
• Запровадження варіативних форм реалізації ін­клюзивної освіти.
• Підвищення професійної кваліфікації педагогів та фахівців.
• Створення міждисциплінарної команди педагогів та фахівців для розв’язання завдань індивіду­альної та групової діагностики й розробки інди­відуальних і групових освітніх планів.
• Створення предметно-розвивального середо­вища.
• Розробка нової структури управління інклюзив­ним закладом.
• Налагодження партнерських взаємин з усіма учасниками освітнього процесу.
• Створення мережевої взаємодії з організаціями- партнерами.

Сьогодні вже є певні досягнення щодо впро­вадження інклюзивної практики, що свідчать про комплексні зміни у демократизації вітчизняної сис­теми освіти загалом та покращенні життя дітей з особливими потребами та їхніх сімей зокрема.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Когда родители узнают об инвалидности своего ребенка или другом хроническом заболевании, они вступают в жизнь, полную сильных эмоциональных переживаний, трудных выборов, взаимодействия с различными специалистами и постоянной потребности в информации и услугах. С этим столкнулась я 16 лет назад, когда прозвучал приговор врачей: ваш ребенок-инвалид. Вначале родители могут растеряться, почувствовать себя одинокими, не зная, с чего начать, где искать информацию, просить помощи и понимания. Эти рекомендации созданы специально для тех родителей, которые испытывают недостаток в информации - тех, кто только что узнал об инвалидности своего ребенка, или тех, кто жил с этой новостью некоторое время, для всех тех, кто нуждается в новой информации и поддержке. Это поможет родителям начать поиск информации, я также надеюсь, что оно будет полезно и специалистам, работающим с семьями, помогая им осознать, как появление ребенка с инвалидностью может повлиять на жизнь семьи.

«Вы не одни»

Когда вы узнаете, что у вашего ребенка задержка в развитии ли другая инвалидность, которая может быть - а может и не быть - точно установлена, это для вас не просто информация, это «Весть». Сообщение о том, что у вашего ребенка проблемы в развитии - это удар. Кто-то сравнил бы эти дни с ощущением черного мешка, надетого на голову, который мешает видеть, слышать и думать. Один родитель описал свои ощущения как удар ножом в сердце. Можно сделать многое, чтобы помочь себе в эти дни. Для того, чтобы понятнее обсудить полезные вещи, которые могут помочь вам пережить этот сложный период, давайте вначале рассмотрим типичные реакции.

Типичные реакции

Родители, узнав об инвалидности своего ребенка, реагируют похожим образом. Первая реакция - непринятие: «это не могло случиться со мной». Непринятие быстро сменяется злостью, которая может быть направлена на медицинских работников, которые рассказали вам об инвалидности ребенка. Злость может повлиять и на взаимоотношения между супругами, с дедушками и бабушками, с другими важными для семьи родственниками. Такое ощущение, что злость - сильнейшее чувство, через которое проходят все. Ее порождает чувство большого горя и огромной неожиданной потери, которое невозможно объяснить или побороть. Страх - еще одна реакция. Люди больше боятся неизвестности, чем известности, точная информация о диагнозе и перспективах ребенка в будущем пугает меньше, чем неизвестность. В любом случае, однако, страх за будущее ребенка - это чувство, испытываемое всеми: каким будет ребенок в пять, двенадцать, двадцать один? Что с ним будет, когда я умру? Потом возникают другие вопросы: «Он когда-нибудь выучится? Сможет он окончить школу, колледж? Сможет ли он любить, жить, смеяться, делать все то, о чем мы мечтали?»

Другие вопросы без ответов порождают страх. Родители боятся, что состояние ребенка может быть самым худшим их возможных. В течение многих лет я общалась с родителями, которые говорили, что их мысли были исключительно пессимистичны. В голову приходят воспоминания о людях с инвалидностью, встреченных раньше. Есть страх неприятия со стороны общества, страх того, как такая ситуация повлияет на жизнь братьев или сестер, вопрос будут ли еще дети в этой семье, сомнения в том, будет ли муж или жена любить этого ребенка. Такие мысли могут просто обескуражить человека. Далее следует вина, вина и беспокойство по поводу того, что они - родители - могли стать причиной инвалидности ребенка. Они думают: «Я сделал что-то не так? Я наказан за что-то? Я недостаточно следила за собой во время беременности? Иногда чувство вины может выражаться в религиозном аспекте в виде наказания или кары божьей. Часто родители плача спрашивают: «Почему я? Почему мой ребенок? Почему бог дал это мне?», как часто мы поднимаем глаза к небу и спрашиваем, что мы сделали, чтобы заслужить такое испытание. Одна молодая мама однажды сказала: «Я чувствую себя такой виноватой, ведь ни разу в жизни у меня не было трудностей и лишений, а сейчас бог дал это мне».

Замешательство также характерно для этого периода. Оно происходит от того, что человек не до конца понимает, что происходит и что произойдет. Замешательство проявляется в бессоннице, неспособности принять решения, эмоциональной перегруженности, информация может казаться неясной и искаженной. Вы слышите слова, которых раньше нигде не слышали, термины, которые описывают то, что вы не понимаете. Вы пытаетесь понять и найти смысл в той информации, которую вы получаете. Часто родители и те, кто пытается донести информацию об инвалидности, ребенка говорят на разных языках. Бессилие, невозможность изменить ситуацию очень сложно принять. Родители не могут изменить тот факт, что у их ребенка есть инвалидность, но им нужно чувствовать, что они могут справиться со своими жизненными проблемами. Очень трудно заставить себя прислушиваться и следовать рекомендациям, суждениям и мнениям других людей. Более того, эти другие люди - часто незнакомцы, с которыми пока не выстроены доверительные отношения. Разочарование. Тот факт, что ребенок несовершенен, задевает Эго родителей и бросает вызов их системе ценностей. Это чувство вместе с представлениями о ребенке, которые были до того, могут привести к невозможности принять ребенка, как ценную, развивающуюся личность. Непринятие. Непринятие может быть по отношению к ребенку, медикам, супругу. Одной из самых сильных форм неприятия, которая встречается редко, является тайное желание смерти ребенка. Такое чувство посещает родителей, находящихся в глубокой депрессии. В такой период, когда столько разных чувств переполняют сердце родителей, сложно измерить, насколько сильно то или иное чувство. Не все родители проходят через именно такую последовательность ощущений. Но при всей сложности ситуации очень важно для родителей понимать те чувства и эмоции, которые они испытывают, понимать, что они не одни и могут предпринять конструктивные действия, поскольку существуют места, где можно найти помощь и поддержку.

Ищите помощи других родителей

Одна мама очень помогла после того, как я узнала о диагнозе своего мальчика. Она сказала слова: «Ты можешь не осознать этого сейчас, но позже ты будешь воспринимать своего сына с инвалидностью как божье благословение».

 Мой первый совет: найдите других родителей ребенка с инвалидностью и попросите их помочь. Существует много организаций и групп родителей детей-инвалидов, которые помогают другим родителям. Говорите с вашим супругом, семьей и другими значимыми для вас людьми. Общаясь в сложные времена, эти пары становятся сильнее. Важно понимание того, что вы можете по-разному воспринимать свою роль, как родители, видеть разные пути решения проблем. Постарайтесь рассказать друг другу, что вы чувствуете, и понять другого, если ваши мнения не совпадают. Если у вас есть другие дети, говорите с ними тоже, не забывайте о них, удовлетворяя их эмоциональные потребности. Если вы чувствуете себя опустошенными и не можете нормально общаться с другими вашими детьми, найдите в вашей семье человека, который на время возьмет на себя эти обязанности. Боль, разделенная, не так тяжела, иногда помочь может и профессиональный психолог. Если вам кажется, что это принесет результаты, используйте и помощь профессионалов.

Живите сегодня

 Мысли о будущем могут парализовать вас. Нужно отбросить вопросы: что если в будущем...? Это может казаться невероятным, но хорошие вещи начнут происходить каждый день. Беспокойства о будущем только истощат ваши ограниченные ресурсы. Вам есть, о чем подумать, проживайте каждый день шаг за шагом.

Выучите терминологию

 Когда вы сталкиваетесь с новой терминологией, не бойтесь узнавать смысл слов. Если во время разговора, кто-то использует непонятное вам слово, остановите разговор и выясните значение этого слова. Ищите информацию

Некоторые родители находят тонны информации, некоторые не столь настойчивы. Самое важное - искать точную правдивую информацию. Не бойтесь задавать вопросы, ответы на вопросы будут первой ступенью к пониманию ребенка. Правильное формулирование вопросов - это искусство, которое может сделать вашу жизнь легче в будущем. Хорошо перед встречей написать вопросы и записывать их, когда они возникают по ходу встречи. Просите копии всех документов и записок о вашем ребенке у врачей, педагогов и других специалистов. Хорошо купить папку, в которую складывать все документы, касающиеся ребенка.

Не позволяйте себя запугать

 Многие родители чувствуют себя неуверенно в присутствии медиков или педагогов из-за их профессионального опыта, и иногда из-за их манеры себя вести. Не пугайтесь профессионализма тех людей, которые взаимодействуют с вашим ребенком, вы имеете право узнавать обо всем, что происходит. Не беспокойтесь, что вы надоели специалисту своими вопросами: это ваш ребенок, данная ситуация больше всего влияет на его и вашу жизнь, и поэтому для вас очень важно узнать как можно больше. Не бойтесь показать свои чувства.  Многие родители, особенно отцы, подавляют свои чувства. Им кажется, что показав их, они будут выглядеть слабыми. Самые сильные отцы детей с инвалидностью, которых я знала, не боятся показать свои чувства, поскольку понимают, что это не сделает их слабыми.

Научитесь работать со своими чувствами горечи и злости

 От горечи и злости не уйти, когда вы понимаете, что должны пересмотреть планы и мечты, которые были связаны с ребенком. Очень важно понимать, что вы злы, и работать с этой злостью, может быть, и с посторонней помощью. Может, сейчас вы не поверите, но жизнь будет улучшаться, и придет тот день, когда вы снова будете видеть все в положительном свете. Понимание и работа над своими негативными чувствами помогут вам быть сильнее и подготовиться к другим вызовам жизни, а также эти чувства перестанут отнимать у вас энергию и силы. Оптимизм - это лучшее средство от проблем. На самом деле во всем, что ни случается, есть что-то хорошее. Видение чего-то хорошего уменьшает боль от плохого. И делает жизненные проблемы проще.

Будьте реалистом

 Быть реалистом значит понимать, что в жизни есть вещи, которые мы можем изменить. Быть реалистом значит также понимать, что в жизни есть вещи, которые мы не можем изменить. Наша задача, понимать, что мы можем изменить, а что нет.

Помните, что время играет на вас.

Время действительно лечит. Это не значит, что воспитание ребенка с инвалидностью дается очень легко, но это будет справедливо сказать, что со временем многие проблемы решаются. Поэтому время на вашей стороне.

Не забывайте о себе.

Во время стресса все ведут себя по-разному, но все равно некоторые общие советы можно дать: помните о себе, достаточно отдыхайте, ешьте так хорошо, как сможете, выходите из дома и общайтесь с людьми, которые могут вам оказать эмоциональную поддержку.

Избегайте жалости

Инвалидом ребенка делает жалость ваша и других. Жалость не то, что вам нужно. Вам нужно скорее сочувствие.

Решите как реагировать на окружающих

В этот период вас может огорчать или злить отношение других к вам или вашему ребенку. Многие реакции людей на серьезные проблемы происходят по причине незнания, непонимания, страха перед чем-то неизвестном или просто незнанием, что сказать. Поймите, что многие люди не знают как себя вести при встрече с инвалидами. Решите для себя, как реагировать на пристальные взгляды, вопросы, не отдавайте слишком много энергии на переживания по поводу неприятных вам реакций чужих людей. Старайтесь придерживаться привычного расписания дня

Когда возникает проблема, которую ты не можешь решить, делай то, чтобы ты делала, если бы проблемы не было. Такое поведение может добавить стабильность и смысл при сложной и запутанной ситуации.

Помните, что это ВАШ РЕБЕНОК

 Это ваш ребенок, и это самое главное. Может быть, его развитие будет отличаться от развития других детей, Но это не означает, что он менее ценен, менее полноценен и меньше нуждается во внимании и любви. Любите своего ребенка и получайте удовольствие от него. Во-первых - это ребенок, а, во-вторых, он инвалид, помните об этом. Постарайтесь делать позитивные шаги навстречу ребенку, вам обоим это будет полезно, и вы научитесь думать о будущем с надеждой. Помните, вы не одни.